Home > Новини > Пішла з життя Неля Семенівна Антонець

Пішла з життя Неля Семенівна Антонець

травня 7, 2012

Члени Дніпропетровської обласної організації Національної спілки журналістів України  глибоко сумують з приводу непоправної втрати – смерті відповідального секретаря ДОО НСЖУ Нелі Семенівни АНТОНЕЦЬ.

7 травня на 72-му році після тяжкої хвороби пішла з життя ця чуйна доброзичлива жінка, колега, товариш, для багатьох – близька людина.

Неля Семенівна член Спілки журналістів з 1970 року, член правління обласної організації з 1975 року. Працювала редактором радіогазети, потім редактором багатотиражної газети «Экран» Дніпропетровського радіозаводу.

З січня 1996 року по теперішній час Неля Семенівна працювала відповідальним секретарем Дніпропетровської обласної організації НСЖУ. І на цій посаді вона виявила свої кращі людські якості.

Наша Нелечка уміла уважно вислухати кожного відвідувача: від ветерана ЗМІ до молодого журналіста, детально пояснити, як оформити документи, як слід себе вести в тій чи іншій ситуації. Зовсім недавно у статті до 70-річного ювілею колеги назвали її «наше сонечко». Вона справді була дуже світлою, теплою, сонячною  людиною, яскравою особистістю.

Знаючи щирість, сердечність Нелі Семенівни, до неї за порадою та моральною підтримкою йшли і учасники Великої Вітчизняної війни, і ветерани друку, і молоді члени нашої творчої організації. Вислухати, поспівчувати, розділити радість чи горе в житті колеги, створити у спілці журналістів комфортну атмосферу – це було в характері Нелі  Антонець.

В пам’яті нашій Неля Семенівна залишиться назавжди.

Правління Дніпропетровської обласної організації  Національної спілки журналістів України.

Все саме так. Приєднуюсь до кожного слова.  Останнього разу я бачив Нелю Семенівну наприкінці минулого року, коли сплачував членські внески.

Незважаючи на мою бурхливу журналістську діяльність в Інтернеті, я не є  штатним працівником жодної редакції  і взагалі нізвідки не отримую ані копійки гонорару. Все роблю на громадських засадах.

Так от цього разу, на відміну від попередніх років, мав твердий намір заплатити не символічну суму, як формально безробітний, а зробити повний внесок, як і годиться працюючому журналісту. Тим більше, що не минає і дня, коли не працюю. Бо не можу без цього обійтися, адже тільки і живу своєю улюбленою професією.

- Навіть і не думай, – рішуче зупинила мене Неля Семенівна, – ти сам хворий, а тому маєш на що витрачати свою пенсію (інв. ІІІ групи у зв’язку з інсулінозалежним цукровим діабетом І типу – прим. автора). Більше як з “безробітного” не візьму.

- Але вже котрий рік поспіль…

- Не переймайся,  – заспокоїла вона мене.

Одначе я продовжив свої спроби заплатити по повній.

- Припини. І не марнуй даремно часу. Все одно тобі мене не переконати, – почув у відповідь.

- Незручно якось… – зітхав я. – Хотілося б заплатити внески як діючий, повноцінний журналіст, а не…

- Що значить?.. Хто сказав, що ти “неповноцінний”? – перепитала вона мене. – Дурниці кажеш! Хіба хтось сумнівається? А який же ти як не повноцінний?! А як буде зарплата, тоді і платитимеш відповідно. І за це, що даєш – спасибі. Здоров’я тобі, роботи, і всього найкращого. Приходь до нас, не забувай! Щасти!

На тому і розійшлися… Але виходив я зі спілки з настроєм, абсолютно протилежним тому, з яким прийшов. Заходив пригнічений, сумний. Важкувато було на серці.

А йшов – заспокоєний, обнадієний, у дуброму гуморі. Тобто повноцінним. Вміла Неля Антонівна  зарядити оптимізмом, осяяти променем надії…

Це далеко не єдиний епізод, пов’язаний з надзвичайною чуйністю і доброзичливістю  Нелі Семенівни, але, на жаль, останній, який стосувався автора цих рядків. Мабуть тому і згадався першим.

Мій спілчанський квиток зберігатиме її підписи про внески, а моє серце – світлу пам’ять про світлу людину.

Нехай земля їй буде пухом…

Новини , ,

  1. Когтянц
    Травень 8th, 2012 at 13:25 | #1

    Також приєднуюся до кожного слова. Ветерани радіозаводу, кому не скажу, теж кажуть – добра була людина.

  1. No trackbacks yet.