Home > Новини > “Тексти”. Післямова

“Тексти”. Післямова

березня 2, 2013

Предтечею нинішніх «Текстів» («ТEXTY.org.ua») був громадський портал «За Україну!» (ZaUA.org). Його фінансуванням опікувався лідер однойменної партії В’ячеслав Кириленко. Оцінивши сайт ідеологічно, ментально й тематично близьким мені, почав надсилати редакції свої дописи. Вони регулярно і без найменших проблем з’являлися на електронних шпальтах Інтернет-видання.

Згодом моя активність була оцінена наданням можливості власноруч розміщувати матеріали у блогах. Про це повідомив мені головред порталу Роман Кульчинський в електронному листі, де відзначив, що мої творчі доробки завжди змістовні і цікаві.

Та на жаль, невдовзі через фінансові труднощі сайт припинив існування. Одначе пауза виявилася недовгою. За певний час завдяки ентузіазму редакції сталася реінкарнація у вигляді «ТЕКСТІВ» з тими ж дописувачами та збереженим раніше розміщеного на «ZaUA.org» контенту. Я повторно отримав право вести блог, а незабаром мене допустили до розділу «новини».

Враховуючи те, що сайт в силу об’єктивних причин ніколи не конкуруватиме з відомими й авторитетними інформаційними ресурсами в жанрі класичних новин, свідомо наважився на відхилення від стандартів новинарської справи. Подавав факти, супроводжуючи їх власними оціночними судженнями і коментарями. При цьому повідомлення були завжди підписані, тобто читач знав, хто автор текстів і що вони не є редакційними.

Якось під одним з моїх повідомлень, до речі, якраз позбавленим власних оцінок – це була заява громадської організації – виникла суперечка. В деяких з  зареєстрованих відвідувачів виникли запитання щодо благонадійності очільника ГО. Бо сама заява – проти Януковича, а керманич виявився колишнім регіоналом, що мені не було відомо (текст надійшов зі Львова, а я ж – дніпропетровець).

Одначе я наполягав, що і в такому випадку відозва заслуговує на оприлюднення й подальше поширення, а сам факт її появи є достатнім інформаційним приводом для новини. Також зауважив, що на те коментарі й існують, аби обговорювати повідомлення, в тому числі доповнювати надруковане, з чим відвідувачі «ТЕКСТІВ» блискуче впорались.

Розгорнулася велика дискусія, яка вийшла далеко за рамки теми розміщеної новини. Зокрема, мене критикували за вище зазначений авторський стиль викладення матеріалу в розділі «новини». Я навів свою аргументацію. Більше того, в одному з коментарів редакція погодилася з правом на існування такого експерименту в тому вигляді, який він мав місце в моїх новинах.

І все було б нормально, а суперечку можна було б вважати, хоча й місцями занадто емоційним, але корисним для всіх сторін обміном думок, таким собі робочим моментом з випускання накопиченої пари, якби не вступ у дискусію відвідувача за ніком «Владімір» з Харкова. З ним я вже мав неприємність спілкування на іншому ресурсі – одному з проектів УП «Народна правда», нині – «Народні блоги».

Там ми не на жарт зійшлися в словесному двобої з дуже чутливої й знакової для всіх українців теми, а саме – Голодомору. «Владімір» навідріз відмовлявся визнати Голодомор геноцидом українців. Він рішуче відкидав етнічну складову злочину сталінізму проти людяності, скоєному в Україні та на інших територіях СРСР з компактним проживанням українців. Мовляв, Голокост – так, це однозначний геноцид конкретно проти євреїв. А що Голодомор був проти українців, аж ніяк не погоджувався.

А ще казав, що в українському законодавстві  немає такої норми, яка б визнавала неправомірним заперечення саме Геноциду українського народу. Голодомор не визнавати – так, неправомірно, погоджувався «Владі мір», але в жодному разі не Геноцид. При цьому те, що Голодомору дається чітке визначення саме як Геноциду, для «Владіміра» не було аргументом.

Тема Голодомору-Геноциду стала далеко не єдиною, через яку я сперечався з «Владіміром» на «Народній правді». Ми говорили про багато речей. Приміром і про те, чому найбільший в світі єврейський культурний центр «Менора» має бути в Дніпропетровську – українському (хоча й з окупаційною назвою) місті на Дніпрі, а не, скажімо, десь в Тель-Авіві, Хайфі чи Єрусалимі. А ще я ставив питання, наскільки доречно, вчасно і коректно возвеличувати одну націю на землі іншої, української, в даному разі – титульної, та ще й тоді, коли  по відношенню до неї не відновлено історичну й національну справедливість.

Система аргументації, а також світоглядні орієнтири опонента дали мені підстави припустити про його єврейське походження. В результаті моя позиція була визнана «Владіміром» жорстко антисемітською, більше того – нацистською.

Це, нагадую, стосувалося «Народної правди». Тому поява цього ж «Владіміра» з повчаннями, як мені слід поводитися вже на «Текстах», та ще й в розпал вищезазначеної дискусії, стала останньої краплею, що, роз’ятривши душу, переповнила чашу мого терпіння.

Тоді я сказав, що не маю потреби вислуховувати нотацій від «сіоністської морди» (може «пики», «рила» чи ще якось, вже не пам’ятаю), яка, зневажаючи українців, не визнає Голодомор Геноцидом, і для якої існує лише один геноцид – єврейський Голокост.

Прояв національного обурення з мого боку був негайно покараний редакцією накладанням на мене семиденного бану. Так, визнаю провину. Але я образив одного «Владіміра», а хіба його слова не є образою для всієї нації, в тому числі і мільйонів співвітчизників, які були закатовані штучним голодом через те, що вони українці?

Спасибі, до речі, тим з коментаторів, хто висловив мені своє співчуття й розуміння. І такі теж були на «Текстах».

Після цього на тривалий час – понад рік – перестав вести на «Текстах» свій блог. А наприкінці минулого, згадавши про сайт, вирішив про всяк випадок перевірити, чи працює ще там мій логін і пароль. Спробував. Виявляється, так. Ну тоді, думаю, відновлю дописи. Тим більше, мені завжди є про що сказати.

Невдовзі трапився другий інцидент. «Тексти» відверто розсмішили мене своєю редакційною правкою в матеріалі, присвяченому партійній полігамії головної дніпропетровської політичної клоунеси, депутату облради Вікторії Шиловій.

Зокрема, там була така фраза:

«Ця жінка, коли їй вказують на двері в одній партії, по дорозі до дому вступає в другу, лягає спати вже з третьою, дивиться сон про четверту, прокидається з п’ятою, протягом дня стає членом шостої, а ввечері все знову повторюється. І так без кінця».

Редакція «сайту для думаючих людей», яким називаються «ТЕКСТИ», наклала табу на виділені слова. Замість них в тексті з’явилося «цензуровано редакцією». Але хіба не зрозуміло, що це очевидна метафора? Невже хтось міг сприйняти написане, що називається, в натурі? Це ж треба було до цього допетрити!

Додало сміху те, що «лягати спати» редакція, бачите, не пропустила, а от «прокидатися» з котрою за ліком партією – дозволила. Якщо, подумав я, «лягати спати» не можна, а «прокидатися» – нормально, то вирішив замінити цензуровані слова на «засинає». Так і залишив.

Наступного разу «Тексти» здивували критичної заміткою від редакції з приводу рішення опозиції у відповідь на зневажливі до української вишиванки вислови Чечетова, прийти наступного дня до ВР в національних сорочках – «Тролінг Чечетова вдався, тепер замість персонального голосування ЗМІ пишуть про вишиванки».

«Тексти» на повному серйозі звинувачували опозицію, що та повелася на провокацію регіонала і прийшла у вишиванках, а треба було, як йшлося в редакційному блозі, проігнорувати його, бо прийшовши в народному одязі, опозиціонери відволікли увагу ЗМІ від головної мети блокади ВР – боротьби проти кнопкодавства. Тепер, як писали «Тексти», топ-темою стали вишиванки, а не порушення Конституційної норми щодо персонального голосування. З’явився, бачите, інформаційний шум, який заглушає головне.

У відповідь написав коментар, де висловив нерозуміння обвинувачень, висунутих “ТЕКСТАМИ” на адресу опозиції та  вишиванок:

“Чесно кажучи, для мене так і залишилося незрозумілим, чим же завинила опозиція і які до неї претензії? Що значить “Військо” меншості кинуло позиції і з улюлюканням за ним погналося. На це і розраховували“? Ніякі позиції воно не кидало і не за ким не погналося. Воно робить те, що і робило, тільки у вишиванках, продовжуючи наполягати на персональному голосуванні. А що, у вишиванках це робити не можна? Вже буде не той ефект? Хто таке сказав і як до цього можна було додуматися? Невже краще було б отримавши плювок в національну гідність втертися і зробити вигляд, що нічого не трапилося? Прихід у вишиванках в Раду після зневажливих українофобських висловлювань чечетова є вдалим креативом. Чому б ні? При цьому ударівці лишаються у своїх червоних светрах. Але всі, хто б у чому не прийшов, однаково продовжують стояти на своїй позиції щодо персонального голосування. В чому проблема?”

Але все перевершив останній «анекдот» від «ТЕКСТІВ»: редакція вилучила мій матеріал «Леніни в Україні – це все одно, що «гітлери» в Ізраїлі» та взагалі позбавила права ведення блогу. Допис з’явився після прем’єрного на «Інтері» ефіру «Шустер-live», який серед іншого запам’ятався брутальним випадом харківського мера-українофоба Кернеса проти українських патріотів-«свободівців», що повалили «ілліча» в Охтирці, та настановами ведучого без українського громадянства, як українці мають толерувати пам’ятники україножеру.

Вочевидь редакція розцінила текст написаним мовою ворожнечі. А якщо йдеться про ворогів державності й українофобів, то яким він має бути? Жорстко написав? А Кернес сказав як – люб’язно? Він був сама толерантність?

А Шустер зі своїми нотаціями українцям про Муссоліні і про «леніних»? Чи потрібно було не помітити цього і промовчати?  Невже українець не має права на адекватну відповідь?  Тобто після плювка в обличчя українцю дозволено лише витиратися й дякувати? Євреям можна бути запеклими українофобами – це їх «святе право», а українцям висловлювати своє обурення з цього приводу – зась? Тим більше, на відміну від Кернеса, який прямо грозив фізичною розправою за посягання на «ілліча», я й близько нічого такого не пропонував. Лишень міркував, як таке антиукраїнське неподобство можна терпіти на українських екранах?

То може, за думкою редакції, якщо людина – єврей, то вона автоматично не підлягає критиці? А чого так?

«Тексти» декларують себе сайтом для думаючих людей, тож я і запропонував замислитися: якщо захищати «ленінів» в Україні й грозити «ламати руки і ноги» за них – нормально, то чому б не спробувати встановити «гітлерів» в Ізраїлі? Якщо «ленін» – «частина української історії», яку треба берегти, аби не розколювати народ, то чому б так само не записати в частину єврейської історії «гітлера», за Голокост, чим «консолідувати» всіх євреїв Ізраїля й світу?

Цей матеріал розмістив у своїх блогах на інших сайтах. На «Politiko.ua» його прочитало понад півтисячі відвідувачів (це пристойна для ресурсу кількість), а в оцінках: 20 голосів «за» і лише 1 «проти» – так проголосував один з сучасних прибічників леніна-сталіна, людина, що сповідує відверто антиукраїнські погляди. Приблизно ж стільки прочитало матеріал і на «Кореспонденті». Схвалило 10 (голосів «проти» не передбачено, немає відповідної графи чи віконця).

Редакція «Текстів» пише, що не любить нудних матеріалів. Мій про «леніних» таким точно не був. Аж ніяк. І зрозуміло, не залишив байдужими читачів. На «Політико» – сім десятків коментарів, на «Кореспонденті» – півтори сотні.

І на завершення ще декілька штрихів. Коли лазаренківська газета «Дніпровська правда» заміткою «Каждому – свое?» за білборди з івритом, що з’явилися на вулицях Дніпропетровська, нагадала євреям про… Бухенвальд (!) і пригрозила скінхедами, я сприйняв своїм професійним та громадянським обов’язком рішуче заявити про неприпустимість, нелюдськість й абсурдність подібних закидів в статті «Бухенвальд на Дніпрі».

Причому так здорово написав, що міжнародну відзнаку за це отримав від Східно-Європейського Інституту Розвитку під орудою пані Мрідули Гош  – диплом про здобуття другого місця в номінації «краща публікація в Інтернет-ЗМІ» в рамках конкурсу «Екологія мови на підтримку розмаїття культур», що проводився 2008 року СЄІР за підтримки посольства Королівста Норвегії в Україні.

Одначе коли я вважаю, що окремі євреї чи відомі й знакові представники їхньої громади поводяться некоректно, я теж не соромлюся про це заявити. Як от, приміром, у статті на «Телекритиці» «Дорогим-любим катам від вдячних нащадків їхніх жертв». Примітно, що в ній теж ішлося про леніних – того, що на Бесарабці в Києві, і його колегу на головній площі Дніпропетровська як «частину історії», а також про зверхньо-зневажливе, навіть іронічне ставлення до українського Голодомору в репортажах «Приват-ТБ» (9 каналу) Ігоря Коломойського.

Прикро констатувати, що отримувати професійні нагороди в Україні можна лише за захист євреїв, але в жодному разі – не українців. За таке тут позбавляють права вести блог й анулюють акаунти навіть в Інтернет-виданнях, які претендують на визначення патріотичних.

Висновки. Слава євреям, які допомагали виборювати українську незалежність в УПА й ганьба тим, що не визнають Голодомор Геноцидом українців і захищають кривавих тиранів, чиї руки по лікті в українській крові, у вигляді пам’ятників в Україні. Шана і повага до одних євреїв не виключає критики інших.

Я ж не заперечую Голокост. Співчуваю. Сумую. Засуджую. Чому ж не чую підходящих слів жалю й розуміння від євреїв щодо українського Голокосту? Чи багатьох євреїв-сучасників ви знаєте, хто б мав адекватне ставлення до Голодомору? Я лише одного – українського поета, перекладача, публіциста Мойсея Фішбейна.

Україна визнає Голокост, чому ж не визнає Голодомор геноцидом держава Ізраїль? І це при тому, що за кількістю праведників – тих, що ховали євреїв від німецьких нацистів – Україна посідає четверте місце в світі. А в Дніпропетровську постала велична «Менора». Проте незважаючи на все це з шустерівських та інших вуст на українському ТБ звучать звинувачення українців в  антисемітизмі, в причетності до Голокосту, а Бабин Яр подається як виключно чи головним чином єврейська трагедія, українці ж, в тому числі діячі ОУН, які були розстріляні там же, не беруться до уваги.

Не думаю, що замовчування таких тем і відсутність пропорційної реакції на відверті антиукраїнські випади з боку українських та світових євреїв – правильний шлях, який здатний вирішити проблему. Отже нагадуватиму про неї і надалі. Так, як того заслуговуватимуть опоненти.

Лехаїм!

Р.S. Цікаво, з якого сайту мене випруть за євреїв наступного разу? Вже маю певні припущення…

Новини , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

  1. No comments yet.
  1. No trackbacks yet.